ВХІД             Реєстрація

ПЕДАГОГІЧНІ ВИДАННЯ / е-журнал «Педагогічна наука: історія, теорія, практика, тенденції розвитку» / Поточні номери журналу та їх автори / Випуск №2 [2010] / В. В. Прошкін. Інтеграція університетської науки й освіти: історичний аспект

УДК [001: 378].001

В. В. Прошкін

ІНТЕГРАЦІЯ УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ НАУКИ Й ОСВІТИ: ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

Анотація. У статті розглянуто й проаналізовано історичні передумови становлення інтеграції науково-дослідної й навчальної роботи в університеті як найважливішої умови процесу вдосконалення професійної підготовки майбутніх учителів. Виділено українські й російські державні цільові програми з інтеграції науки й освіти.
Ключові слова: інтеграція, наука, освіта, професійна підготовка.

Аннотация. В статье рассмотрены и проанализированы исторические предпосылки становления интеграции научно-исследовательской и учебной работы в университете как важнейшего условия процесса совершенствования профессиональной подготовки будущих учителей. Выделены украинские и российские государственные целевые программы по интеграции науки и образования.
Ключевые слова: интеграция, наука, образование, профессиональная подготовка.

Abstract. In the article historical preconditions of making integration the university’s scientific and research and educational work as the main condition of improvement the future teachers’ professional training are examined. The state Russian and Ukrainian goal-oriented program according to integration science and education are singled out.
Keywords: integration, science, education, professional training.

Найважливішим фактором удосконалення професійної підготовки майбутніх учителів у сучасних університетах виступає освіта через науку, тобто єдність науково-дослідної діяльності й навчання, коли навчальний процес ґрунтується на наукових дослідженнях, що виконують викладачі спільно зі студентами. Разом з тим, як свідчить аналіз діяльності багатьох педагогічних ВНЗ України, наукова робота не є обов'язковою для більшості студентів і не виступає найважливішим компонентом їх професійної підготовки. Недостатньо розробленими залишаються теоретичні й методичні засади інтеграції освіти й науки, що призводить до низки суперечностей:

– між широкими можливостями педагогічних ВНЗ до організації й проведення наукових досліджень, виховання вчителя-дослідника та віддаленістю науково-дослідної роботи від навчального процесу;

– між підвищеними вимогами до професійної підготовки майбутніх учителів, які повинні володіти високим рівнем дослідницької культури, науковим потенціалом, що реалізується в педагогічній творчості під час вирішення складних практичних задач і відсутністю в більшості ВНЗ системної науково-дослідної роботи викладачів і студентів, що виступає однією з основних умов створення наукозорієнтованого освітнього середовища та ін.

Загальним питанням інтеграції наукового знання, визначенню типів, форм і рівнів інтеграційних процесів, значенню інтегруючих факторів у розвитку суспільства, навчальному процесі присвячені роботи низки вітчизняних і зарубіжних учених (Б. Ахлібінський, В. Вернадський, Г. Гегель, А. Ейнштейн, І. Кант, Б. Кедров, В. Левін, Є. Маркарян, Д. Менделєєв, С. Мелюхін, Г. Спенсер, А. Урсул, М. Чепіков та ін.).

Змістовний аналіз інтеграційних процесів в освіті й науці подано в дисертаційних дослідженнях (П. Васил’єв, О. Глущенко, А. Козлов, О. Микитюк, О. Нечаєва, З. Сазонова, Т. Торгашина, В. Чернолєс та ін.).

Слід зазначити, що теорія інтеграції в навчальному процесі не є новою. У різні роки до ідеї міжпредметних зв'язків, об'єднань педагогічних процесів зверталися класики науково-педагогічної думки І. Гербарт, О. Герцен, П. Каптєрєв, Я. Коменський, Дж. Локк, І. Песталоці, В. Сухомлинський, К.Ушинський та ін., а також сучасні українські дослідники Н. Андреєва, В. Асріян, Г. Грибан, Л. Демінська, О. Єфремова, Н. Захарова, О. Зеленяк, Л. Ковальчук, О. Кругляк, С. Рибак, М. Явоненко та ін.

Мета написання статті – розкрити історичний аспект інтеграції двох найважливіших видів діяльності в університетській підготовці майбутніх учителів – науково-дослідної й навчальної.

У нашій роботі, що виконується в межах комплексного дослідження “Інтеграція науково-дослідної й навчальної роботи в університетській підготовці майбутніх учителів” (державний реєстраційний номер 0108U07930), важливе значення має вивчення історичного аспекту становлення інтеграції університетської науки й освіти, моделей їх взаємодії в науково-освітній сфері суспільства, а також аналіз сучасних тенденцій інтеграційних процесів, що відбуваються в педагогіці вищої школи України, інших країн.

Перш за все слід зазначити, що до теперішнього часу в педагогіці, психології й низці інших наук виробився єдиний підхід до розуміння й використання цього терміну. Інтеграція походить від латинського слова “integratio”, що означає – “цілий”. Це поняття в науковій літературі пояснюється як об'єднання в єдине ціле раніше ізольованих частин, елементів і компонентів, що супроводжується ускладненням і зміцненням зв'язків, відносин між ними. Інтеграцію розглядають як явище, чинник і процес розвитку. Саме тлумачення інтеграції як процесу найчастіше використовується в сучасній науково-педагогічній літературі, присвяченій проблемам вищої освіти.

У роботі ми розглядаємо проблему інтеграції двох видів діяльності в університеті: науково-дослідної й навчальної. Така інтеграція – складний системний процес, спрямований на організацію й реалізацію навчального процесу через дослідницьку діяльність, уміння застосовувати знання з різних галузей у вирішенні конкретної науково-дослідної задачі, коли навчальний процес ґрунтується на проведенні наукових досліджень викладачів, студентів і аспірантів. Це вимагає формування у студентів здібності самостійно проводити творчі дослідження; розвитку бажання активно виражати себе в науковій творчості. Таким чином, інтеграцію науково-дослідної й навчальної роботи ми розглядаємо як найважливіший чинник, рушійну силу, умову процесу вдосконалення професійної підготовки майбутніх учителів.

Освітній аспект властивий науці з моменту її виникнення. Як зазначає О.Левчишена, “… ще на зорі становлення університетів на стінах Болонського університету було написано: “Освіта без науки неможлива” [11]. Ще тоді наукова діяльність почала розглядатися як базис розвитку вищої школи.

Розглянемо деякі факти з історії, в яких чітко простежується значущість інтеграції науки й освіти в процесі підготовки фахівців. Так, у роботі Бертон Р. Кларка [3], наголошується, що впродовж 19-20 ст. в Європі з'являються індустріальні лабораторії, що систематично використовували результати науки для пошуку нових технічних рішень. До середини 19 ст. лабораторії й інститути, що мали в своєму розпорядженні дослідницьку базу й проводили викладацьку й навчальну діяльність, стають важливою частиною організаційної освітньої структури. В університетах Німеччини, а пізніше й в інших країнах, студенти включалися в дослідження як стажисти-дослідники, виконавці конкретних робіт. Викладання поєднувалося з процесом дослідження, а навчання мало характер дослідницької діяльності.

Широко відомий факт, що засновник класичного університету в Берліні Вільгельм фон Гумбольта зробив наголос на єдність освіти й науки. В енциклопедичному словнику Ф. Брокгауза й І. Ефрона [19] говориться, що класичним прикладом, що свідчить про роль ідей Гумбольта, є хімічна лабораторія Юстуса Лібіха (1826 р., університет Гессена). У процесі розвитку власних дослідницьких інтересів, він формулював нові проблеми для студентських досліджень. Концентруючись на проблемах, що складали коло інтересів ученого, студенти працювали з урахуванням власних інтересів і здібностей. Значний контингент студентів-хіміків забезпечив лабораторії значні конкурентні переваги серед інших наукових центрів.

Як зазначає О. Микитюк, західноєвропейський досвід показує, що посилення значення науково-дослідної роботи в вищий школі має позитивний зворотній вплив на внут¬рішнє життя вищих навчальних закладів. Дослідницька робота набуває привілейованого статусу, впливаючи на статусну позицію науковця. Успішний науковець західного зразка має право самостійно організовувати дослідницькі групи, де платними співробітниками стають найкращі студенти. Останні тим самим на професійній основі залучаючись до наукової роботи [15].

Для розробки механізмів інтеграції науково-дослідної й навчальної роботи в університетській підготовці майбутніх учителів цінним є досвід Росії. Як зазначає низка дослідників В. Шорін [18], В. Шибаєв [17], Т. Марініна [14] та ін., інтеграція освіти й науки в цій країні має глибоке історичне коріння. Ідея об’єднання досліджень і навчання була закладена Петром I при створенні Російської академії наук, що розглядалася як єдиний науково-освітній комплекс. М. Ломоносов розробив проект, відповідно до якого Академія розглядалася як структура об'єднання науки й викладання [17, с. 296]. З часом вона трансформувалася в сторону освіти, але мала значний вплив на розвиток російських університетів, які, починаючи з 19 ст., поєднували підготовку фахівців з проведенням наукових досліджень. Разом з тим, змістовний аналіз наукових робіт дозволяє нам стверджувати, що зв'язок науки й освіти обмежувався переважно передачею знань, що були розроблені наукою.

Як наголошується в роботах І. Крапівіної [8], О. Кубасова [9], Т. Марініної [14], В. Шоріна [18] та ін., завдання інтеграції науки й освіти в вітчизняних ВНЗ у 20 ст. залишалося не до кінця вирішеним. Проведений аналіз законодавства про наукову діяльність, наукову політику держави дає підставу стверджувати, що під інтеграцією науки й освіти розумілася, перш за все, міжгалузева, тобто міжвідомча інтеграція, що була спрямована на подолання адміністративних бар'єрів при організаційно-структурному розділенні науки й освіти. Автори виділяють три етапи інтеграційних процесів науки й освіти, що відбувалися в радянський період.

Перший етап пов'язаний з розвитком трудової школи (1920-1940 рр.), концепція якої була розроблена Джоном Дьюї. У 1923 р. під керівництвом Н. Крупськой, П. Блонського, С. Шацького та ін. були розроблені програми комплексного навчання. Основним інтегруючим чинником освіти було навчання й виховання через трудову діяльність [8; 9; 14; 18 та ін.].

Другий етап у розвитку інтеграційних процесів характеризується міжпредметними зв'язками (1950-1970 рр.). У педагогічній науці відбувається переосмислення поняття міжпредметних зв'язків, внаслідок чого з'являється поняття інтеграції [14].

Як зазначає І. Крапівіна, саме в цей період активно зверталися до ідеї об'єднання наукової й навчальної роботи в теорії й практиці вищої школи. Процес навчання у ВНЗ окреслювався різноманіттям вибору науково-дослідної роботи. До основних форм її організації автор відносить такі:

• навчально-дослідна робота за навчальними планами;
• включення елементів науково-дослідної роботи до навчальних занять, курсових, дипломних робіт;
• студентські наукові проблемні групи;
• господоговірні дослідження, де студенти виступали співвиконавцями;
• студентські науково-практичні конференції;
• наукові семінари й спецкурси з залученням студентів до виконання самостійних наукових робіт і досліджень;
• засвоєння студентами різних засобів і систем науково-технічної інформації та ін. [8, с. 57].

Слід зазначити, що проблема подолання роз'єднаного, нескоординованого розвитку науки й освіти вирішувалася, перш за все, за допомогою створення інтегрованих науково-освітніх структур, наприклад, організації базових кафедр і філій кафедр у науково-дослідних інститутах, дослідно-конструкторських і виробничих організаціях та ін. [14].

До значущих подій другої половини XX в., що в значній мірі зумовила подальший розвиток інтеграційних процесів, відноситься створення в 1951 р. Московського фізико-технічного інституту, а також утворення у 1957 р. Сибірського відділення Російської академії наук. Пізніше, МГТУ ім. Баумана була доручена підготовка фахівців згідно принципам, що поєднують передові методи фундаментальної університетської й інженерно-технічної освіти. Одним з основних принципів підготовки фахівців вищої кваліфікації було забезпечення активної участі студентів у науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробках. Був здійснений інтегрований підхід до навчання дослідженню. Як наслідок, у структурі МГТУ з'явилися науково-навчальні комплекси, до яких входили факультети, науково-дослідні інститути й конструкторські бюро [13, с. 127].

Третій етап інтеграції в освіті називають фундаментальним (1980-1990 рр.). На думку В. Безрукової, у вітчизняній педагогіці термін “інтеграція” почав широко застосовуватися саме на початку 80-х рр. [1, с. 43-47]. Цей етап характеризується тим, що визначається суть поняття “інтеграція” в педагогіці, активно проходять варіативні інтеграційні процеси в освіті. Відбувається поступова диференціація педагогічного мислення за рівнями організації наукових досліджень [9, с. 70-73].

У процесі аналізу наукової літератури й дисертацій з проблеми дослідження ми прийшли до висновку, що достатньо розвиненою й стійкою інтеграція науки й освіти проходила за такими формами:

• залучення провідних учених і фахівців наукових організацій до роботи за сумісництвом на кафедрах ВНЗ;
• консультування ними курсових і дипломних робіт студентів;
• участь у діяльності спеціалізованих учених рад ВНЗ та ін.

На думку В. Шоріна, рушійними силами зближення освіти й науки були матеріальні стимули; прагнення передати досвід наукової роботи молоді; отримання вчених звань та ін. [18, с. 3].

Як зазначає В. Левченко, в педагогічну науку були введені поняття “інтегративізм” як принцип дослідження, а також “інтеграційний підхід”, що дозволяє розкрити механізми переходу простого в складне, утворення нового в результаті об'єднання частин. Усе це відбилося на розробці технології інтеграційного підходу, що включав до себе аналіз фактів, що забезпечують можливість інтеграції; установлення властивостей частини, що сприяють її органічному об'єднанню з іншими частинами й дозволяють увійти до складу цілого; вивчення природи цих властивостей, закономірностей, їх дій; з'ясування функціональної значущості частин у структурі досліджуваної цілісності та ін. [10, с. 160].

Кардинальні зміни в державній, політичній, соціально-економічній системі України, події в останні десятиріччя, дозволяють нам виділити новий – четвертий етап інтеграції науки й освіти (кінець 90-х рр. – до теперішнього часу).

У наш час дисертаційні дослідження з проблем інтеграції в процесі навчання виконуються переважно за двома напрямами: вивчення сутності інтеграції в педагогіці, а також розробка технологій впровадження інтеграційних процесів у практику університетської підготовки. Яскравим прикладом використання інтеграції науки, освіти й виробництва в педагогіці вищої школи стали дисертаційні дослідження А. Бєляєвої [2], яка вивчала інтеграційні процеси між виробництвом і системою підготовки робітників, взаємозв'язок технічних дисциплін і виробничого навчання з загальноосвітніми предметами у професійно-технічній освіті; З. Сазонової [16], предметом досліджень якої став процес інтеграції освіти, науки й виробництва у підготовці сучасного інженера; А. Козлова [7], робота якого присвячена проектуванню й реалізації системи науково-дослідної діяльності студентів на основі навчально-науково-виробницької інтеграції; О. Глущенка [4], який розглядав вплив інтеграції навчальної й наукової діяльності на якість підготовки фахівців та ін. У своїх дослідженнях автори заклали основу теорії інтеграції науки й освіти в професійній підготовці майбутніх фахівців. У цих роботах розкриваються деякі педагогічні технології й умови інтеграції наукового знання, питання її забезпечення в умовах професійної підготовки. Можна стверджувати, що інтеграційні процеси у педагогічній науці представлені різними теоретичними концепціями, що мають в своїй більшості високий ступінь розробленості.

Разом з тим, ми поділяємо погляди В. Левченка, який указує на відсутність єдиної інтеграційної ідеї, що б лежала в основі їх утворення. Більшість з представлених до теперішнього часу педагогічних технологій є результатом задоволення практичної потреби в здійсненні інтеграційних процесів в окремих сферах педагогічної діяльності [10, с. 161-163].

Слід зазначити, що в Україні на державному рівні тільки починають реалізовуватися заходи щодо інтеграції науки й освіти в процесі підготовці фахівців. Починаючи з 2008 р. в Україні діє державна цільова програма інтеграції науки й освіти в університетах на 2008-2012 роки “Наука в університетах”. Мета Програми полягає в створенні правових, економічних і організаційних умов для активізації наукової діяльності та поглиблення її інтеграції з навчальним процесом в університетах країни та створення університетів дослідницького типу для підготовки висококваліфікованих фахівців і створення конкурентоспроможних наукових розробок [6]. Слід зазначити, що програма “Наука в університетах” стала основоположною при розробці й впровадженню низки регіональних програм, як приклад, “Програма розвитку науки в Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка на 2009-2015 рр.”, “Програма інтеграції освіти й науки у Волинському національному університеті імені Лесі Українки” та ін.

Аналізуючи зміст державних заходів щодо інтеграції науки й освіти, зазначимо, що переважно вони розкривають механізми інтеграції через удосконалення нормативно-правової бази, забезпечення функціонування університетів дослідницького типу, забезпечення економічної привабливості наукової діяльності в університетах, створення нормативно-правових засад стимулювання залучення позабюджетних коштів для розвитку наукової діяльності університетів тощо.

Разом з тим, відкритим залишається питання: як провести якісну перебудову процесу навчання у вищій школі, щоб підготовка майбутніх фахівців спиралася на наукові дослідження, що проводять викладачі спільно зі студентами.

У зв'язку з цим, цікавим є досвід інших країн з інтеграції науково-дослідній й навчальної роботи при підготовці майбутніх фахівців. Значущість такої інтеграції зазначена Європейською асоціацією університетів. Так, у 2007 р. для реалізації Лісабонської декларації “Університети Європи після 2010 року: різноманіття при єдності цілей” ЄАУ була прийнята спеціальна програма, в якій розроблені стратегії в організації й проведенні наукових досліджень в університетах у контексті зв'язку вищої освіти й науково-дослідної діяльності. Зокрема наголошується, що освіта, що ґрунтується на наукових дослідженнях, є одною з найбільш сильних сторін європейських університетів. Тому навчальні заклади повинні забезпечити інтеграцію й розвиток науково-дослідної діяльності на всіх етапах процесу навчання, дозволяючи студентам набувати досвіду науково-дослідної роботи й заохочуючи інтерес до неї як до можливої майбутньої професії [12].

Історія існування вищої школи знає достатню кількість прикладів гармонійного об'єднання навчальної й науково-дослідної роботи. Як зазначає Бертон Р. Кларк, американська вища освіта, зорієнтована на дослідницьку роботу, є яскравим прикладом тісного зв'язку освіти й науки [3, с. 36].

Дійсно, загальновідомий факт, що в провідних країнах світу наука розвивається, перш за все, в університетах. В Україні, незважаючи на суттєві результати наукової роботи за останні роки, більшість університетів поки що не має таких наукових досягнень, що були б конкурентноздатними на світовому рівні й впливали на розвиток економіки й соціальної сфери країни. Рівень інтеграції наукової діяльності з навчальним процесом не забезпечує належну підготовку висококваліфікованих фахівців і створення конкурентоспроможних наукових розробок.

Звернемося до досвіду Росії, де реалізується низка державних програм з інтеграції науки й освіти, розвитку науки у вищій школі: Федеральні програми “Державна підтримка інтеграції вищої освіти й фундаментальної науки на 1997-2000 роки”, “Інтеграція науки й вищої освіти Росії на 2002-2006 роки”, “Наукові й науково-педагогічні кадри інноваційної Росії” на 2009-2013 роки, Пріоритетний національний проект “Освіта”.

Як зазначає І. Дежіна, необхідність інтеграції науки й освіти була заявлена як одне з стратегічних завдань держави на початку 90-х років. На думку автора, ідея інтеграції була спрямована на те, щоб зробити результати наукових досліджень затребуваними й забезпечити трансфер фундаментальної науки в освітній процес і практику [5, с. 20]. Мається на увазі створення зв'язку науки, освіти й практики через інноваційні інфраструктури навколо університетів. Відомо, що така практика існує в низці провідних країн світу й повністю себе виправдовує. Наука підтримує освіту на сучасному рівні, а освіта служить одним із джерел подальшого фінансування науки.

Корисною для нашої країни можна вважати досвід упровадження в Російській Федерації програми “Інтеграція вищої освіти й фундаментальної науки”, в якій виділено такі складові:

• розвиток спільних фундаментальних досліджень, що проводять ВНЗ, установи РАН, галузеві академії й державні наукові центри;
• забезпечення взаємодії академічної науки з навчальним процесом у ВНЗ;
• формування інформаційної бази фундаментальних досліджень з метою вдосконалення навчального процесу у ВНЗ;
• розвиток дослідно-експериментальної бази фундаментальних досліджень; підтримка експедиційних і польових досліджень, що виконуються викладачами й студентами ВНЗ спільно з ученими РАН;
• створення умов для підвищення престижності вивчення фундаментальних наук у ВНЗ [14, с. 5-6].

Цікавою нам здається реалізація програми ВRНЕ, що проводиться з 1997 р. МОН Росії й Американським фондом громадянських досліджень і розвитку. Програма спрямована на підтримку досліджень в університетах через створення в них науково-дослідних центрів, в яких поєднується освіта, дослідницька діяльність і розвиток зовнішніх зв'язків з організаціями, підприємствами. Обов'язковим елементом програми є підтримка молодих дослідників через організацію спеціальних молодіжних конкурсів-проектів. Показником успіху програми є створення науково-освітніх центрів, а також перегляд університетами підходів до планування своєї роботи й стратегічного управління [5, с. 23].

Слід зазначити, що накопичений у процесі реалізації програм досвід інтеграції науки й освіти свідчить, що для створення успішних інтеграційних структур важливе впровадження заходів:

• обов'язкова державна підтримка на етапі становлення інтеграції;
• поєднання бюджетного й позабюджетного фінансування;
• цільова підтримка молодих наукових і викладацьких кадрів;
• обов'язкове заохочення розвитку “зовнішніх зв'язків” організацій з іншими інститутами й науковими секторами;
• постійний моніторинг і гнучке регулювання програми та ін.

У процесі реалізації державних програм “Державна підтримка інтеграції вищої освіти й фундаментальної науки на 1997-2000 роки”, “Інтеграція науки й вищої освіти Росії на 2002-2006 роки”, “Наукові й науково-педагогічні кадри інноваційної Росії” на 2009-2013 роки ефективно діють основні форми інтеграції освітнього процесу й наукових досліджень:

• навчально-наукові центри (комплекси), створені на базі наукових організацій і ВНЗ, на базі їх підрозділів;
• галузеві лабораторії й інститути при університетах, що виконують фундаментально-орієнтовані й прикладні дослідження галузевого призначення;
• центри колективного користування науковим устаткуванням та ін.

Таким чином, аналіз діяльності ВНЗ, власна практика організації наукової роботи в університеті дозволяє нам стверджувати, що процес інтеграції науково-дослідної й навчальної роботи у вищій школі України здійснюється недостатніми темпами. Наука й освіта організаційно продовжують залишатися відірваними один від одного в контексті професійної підготовки майбутніх фахівців. Разом з тим, існуючі окремі моделі об'єднання наукової й навчальної роботи можуть служити підґрунтям розробки нових форм інтеграції, що зможуть максимально забезпечити участь студентів у дослідницькій діяльності у процесі навчання.

Література

1. Безрукова В. С. Интеграционные процессы в педагогической теории и практике / В. С. Безрукова. – Екатеринбург : Изд-во ЕИПИ, 1994. – 152 с.
2. Беляева А. П. Теоретические основы интеграции содержания профессионально-технического образования : автореф. дис. на соискание научн. степени канд. пед. наук : спец. 13.00.01 “Теория и история педагогики” / А. П. Беляева. – Свердловск, 1988. – 20 с.
3. Бертон Р. Кларк. Интеграция исследований и обучения: модели IXX и XX столетий / Бертон Р. Кларк // Вестник высшей школы. – 2007. – № 2. – С. 35-37.
4. Глущенко А. А. Влияние интеграции учебной и научной деятельности преподавателей высшей школы на качество подготовки специалиста: дисc. … доктора пед. наук : 13.00.01 / Глущенко Александр Алексеевич. – М., 1998. – 431 с.
5. Дежина И. Г. Интеграция науки и образования: оценка работы научно-образовательных центров и ведущих российских университетов / И. Г. Дежина // Вестник высшей школы. – 2008. – № 7. – С. 20-23.
6. Державна цільова науково-технічна та соціальна програма “Наука в університетах” на 2008-2012 роки / Кабінет Міністрів України. – Офіц. вид. – К., 2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
7. Козлов А. В. Проектирование и реализация системы научно-исследовательской деятельности студентов технического колледжа на основе учебно-научно-производственной интеграции: дисc. … доктора пед. наук : 13.00.08 / Козлов Анатолий Васильевич. – Тольятти, 2004. – 267 с.
8. Крапивина И. В. Развитие научно-исследовательской компетенции будущего специалиста в отечественной педагогике школы советского периода / И. В. Крапивина // Высшее образование сегодня. – 2007. – № 9. – С. 55-58.
9. Кубасов О. П. Интеграция в образовании: сущностная характеристика / О. П. Кубасов // Казанский педагогический журнал. – 2008. – № 10. – С. 70-77.
10. Левченко В. В. Интеграционные процессы в педагогической науке / В. В. Левченко // Вестник Самарского государственного университета. – 2007. – № 1. – С. 157-165.
11. Левчишена О. М. Інтеграція вищої освіти і науки України в умовах реформування та соціально-економічних змін (1996-2007 рр.) / О. М. Левчишена // Історія науки і біографістика. – 2009. – № 2. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/inb/2009-2/09_levchyshena.pdf. – Загол. з титул. екрану.
12. Лиссабонская декларация. Университеты Европпы после 2010 года: многообразие при единстве целей [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eua.be.– Загол. з титул. екрану.
13. Манушин Э. А. Перспективные направления интеграции науки и высшего образования России / Э. А. Манушин // Экономика и управление. – 2007. – № 3. – С. 126-128.
14. Маринина Т. В. О ходе реализации ФЦП “Интеграция науки и высшего образования России на 2002-2006 гг. / Т. В. Маринина // Физическое образование в Вузах. – 2003. – № 3. – С. 6-8.
15. Микитюк О. М. Наукова робота в педуніверситетах як чинник педагогічного поступу / О. М. Микитюк // Вісник Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. – 2009. – № 29. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/VKhnpu/Filos/2009_29/3.html. – Загол. з титул. екрану.
16. Сазонова З. С. Интеграция образования, науки и производства как методологическое обоснование подготовки современного инженера: дисс. … доктора пед. наук : 13.00.01 / Сазонова Зоя Сергеевна. – Казань, 2008. – 439 с.
17. Шибаев В. П. К вопросу об интеграции в образовательном пространстве / В. П. Шибаев // Известия Российского государственного педагогического университета им. А. И. Герцена. – 2008. – № 2. – С. 295-301.
18. Шорин В. П. Интеграция науки и высшего образования / В. П. Шорин // Высшее образование сегодня. – 2002. – № 1. – С. 3-8.
19. Энциклопедический словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона / под ред. И. Е. Андреевскаго, К. К. Арсеньева, О. О. Петрушевскаго. [Електронний ресурс] . – Режим доступу : http://vehi.net/brokgauz/index.html. – Загол. з титул. екрану.

© В. В. Прошкін, 2010.