ВХІД             Реєстрація

ПЕДАГОГІЧНІ ВИДАННЯ / е-журнал «Педагогічна наука: історія, теорія, практика, тенденції розвитку» / Поточні номери журналу та їх автори / Випуск №3 [2010] / Я. В. Кічук. Правова компетенція – інваріантна суб’єктна характеристика сучасної студентської молоді

УДК 378.016

Я. В. Кічук

ПРАВОВА КОМПЕТЕНЦІЯ – ІНВАРІАНТНА СУБ’ЄКТНА ХАРАКТЕРИСТИКА
СУЧАСНОЇ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

Анотація. Стаття присвячена конкретизації деяких інтерактивних підходів, спрямованих на комплексне засвоєння студентами правових явищ, що є запорукою випереджувального розвитку їх правової компетенції.
Ключові слова: правові явища, правова компетенція, студентство.

Аннотация. Статья посвящена конкретизации некоторых интерактивных подходов, направленных на комплексное усвоение студентами правовых явлений, что выступает предпосылкой успешного развития их правовой компетенции.
Ключевые слова: правовые явления, правовая компетенция, студенчество.

Abstract. The article is devoted to the specification of some interactive approaches to complex uptake by students of legal phenomena that a precondition of successful development of their legal competence.
Keywords: legal phenomena, legal competence, the students.

Реалії сьогодення актуалізують процес становлення України як цивілізованої європейської країни, що передбачає її розвиток і зміцнення як правової держави – невід’ємної складової європейської та світової спільноти. Однак зі зміною соціально-правових умов життєдіяльності сучасної молоді, коли її соціальне зростання збігається зі становленням у державі ринкових відносин та зниженням соціально-правового імунітету суспільства, її правова соціалізація значно ускладнюється.

Мета статті: висвітлити своєрідність правової компетенції як важливої і водночас інваріантної характеристики сучасного студента – майбутнього спеціаліста будь-якої професії. Йдеться про загальновизначений у цьому відношенні підхід, запропонований Є. Клімовим – розрізняти професії типу «людина – людина», «людина – знакова система», «людина – художній образ», «людина – природа», «людина – техніка».

Студентство – майбутня еліта суспільства. А тому цілком умотивованим є підвищений інтерес науковців до становлення особистості юнацького віку. У намаганні визначити найбільш плідну педагогічну концепцію все більшої уваги сучасними науковцями приділяється компетентнісній парадигмі освіти. Прогресивна освітня спільнота сьогодні визнає, що саме набуття ключових компетенцій може надати людині можливість орієнтуватися в інформаційному просторі, швидкоплинному розвиткові ринку праці, вмотивовано вчитись упродовж життя. Компетентнісний підхід визнано пріоритетним у працях як вітчизняних (Н. Бібік, А. Богуш, І. Єрмакова, О. Локшина, О. Овчарук, Л. Паращенко, О. Пометун, О. Савченко, І. Тараненко, С. Трубачева, Г. Фрейман), так і зарубіжних дослідників (Н. Єршова, Дж. Констант, Ю. Мозер, Д. Рушен, Л. Салганик, Е. Тоффлер).

Чим зумовлений посилений інтерес сучасних вітчизняних науковців і практиків до компетентнісної парадигми? Відзначимо, що не лише намаганням уніфікувати термінологічний апарат з огляду на таку цілком очевидну загальносвітову тенденцію, яка полягає в набутті статусу таких активно вживаних категорій, як компетенція, компетентність, компетентна особистість. Йдеться ще й про суттєве розширення та поглиблення наукових уявлень про основні категорії компетентнісного підходу. Так, сучасні зарубіжні вчені небезпідставно наголошують на рекомендації про те, що, здійснюючи дослідження у контексті компетентнісного підходу, слід попередньо вказувати конкретний зміст, який вкладає науковець у поняття «компетенція» і «компетентність». Дійсно, деякі вчені (С. Уіддет, С. Холлифорд) вважають, що здатність особистості виявляти певну поведінку є компетенційною здатністю виконувати лише робочі завдання та виступає як компетентність, тобто поняття «компетенція» може виявлятися у ширших ситуаціях, ніж «компетентність».

Цікавим є висновок, якого доходить українська дослідниця Л. Айзікова на основі проробленого аналізу досліджень фахівців зарубіжних країн щодо трактування ключових понять компетентнісно орієнтованої освіти: у сучасній науці та практиці загальновизнаного визначення окреслених понять поки що не склалось.

Зауважимо, що американський дослідник Н. Хомський вважається одним із перших, хто вводить у науковий обіг поняття «компетенція». Предметом його дослідницької уваги, як теоретика мови, виступала у 60-х роках ХХ століття лінгвістична компетенція, яку він розглядав у безпосередньому зв’язку з поняттям «лінгвістична діяльність». Учений стверджує, що лінгвістична компетенція виступає внутрішнім знанням законів мови, що характеризує носія мови, а актуальний вияв цієї компетенції – прихований потенціал мовця – і складає лінгвістичну діяльність.

Огляд існуючих у соціогуманітарній науці поглядів на компетентністний підхід (І. Зимня, Н. Кузьміна, А. Маркова, О. Хуторський) дозволяє вбачати його безперечні переваги порівняно зі «знаннєвою» парадигмою. Йдеться про відбиття в ньому не традиційної «предметноцентрованості» в освіті, а ідеї спрямованості на результат. «Знаннєва» парадигма закладена у діючих галузевих стандартах вищої освіти – державному нормативному документі, його складовій – освітньо-кваліфікаційній характеристиці випускника. Як уважають деякі дослідники (наприклад, С. Прийма), це не сприяло набуттю усіх ознак засобу діагностування якості підготовки спеціаліста. Ось чому із запровадженням компетентнісного підходу пов’язуються очікування науковців щодо «переходу від кількісної сторони проектування на якісну», щодо реалізації практичного зв’язку сфери освіти студентства зі сферою її виробничої діяльності.

З огляду на вищезазначене та спираючись на довідкові джерела, зауважимо на відмінності у змісті деяких близьких понять. Так, новий тлумачний словник української мови визначає компетенцію, як «добру обізнаність із чим-небудь», а компетентнісний – «який має достатні знання в якій-небудь галузі, який з чим-небудь добре обізнаний, кваліфікований». На думку ж деяких науковців (В. Кальней, С. Шишов) під компетенцією слід розуміти загальну здатність особистості, що базується на знаннях, досвіді, здібностях, цінностях, які здобуті завдяки навчанню. Відмітимо, що сучасні дослідники компетенцію розрізняють як можливу і реальну (С. Панова). Якщо можлива компетенція є об’єктивною, то реальна в значному ступені залежить від формуючого впливу факторів, вияву активності особистості. За І. Зязюном, компетентністну людину характеризують певні елементи знань, як-от: різноманітність, артикульованість, гнучкість, швидкість актуалізації, категоріальний характер, можливість використання в різноманітних ситуаціях, оволодіння процедурним знанням, наявність інформації про власне знання. До того ж, уважається за доцільне до складових компетентності відносити ще й готовність особистості до самовдосконалення, саморегуляцію і самокорекцію, оскільки вони виступають джерелом особистісно-професійного зростання, засобом вироблення власного іміджу.

Зарубіжні дослідники (Р. Боятжис, Д. МакКлелланд, Л. Спенсер, С. Спенсер, Р. Уайт) здебільшого вважають компетенцію базовою особистісною характеристикою, що зумовлена низкою психічних явищ – мотивацією, типом мислення, самосприйняттям, уявленням, здібностями тощо. Хоча й наявною є й інша точка зору – вона притаманна англійському досліднику К. Вудруфу. Йдеться про те, що компетенцію доцільно розуміти як «добір моделей поведінки, які відповідним чином повинен застосовувати працівник, щоб компетентно виконувати свої завдання і функції» [5]. Отже, компетентна людина здатна виявляти компетенцію у певній сукупності моделей поведінки – «поведінковому репертуарі». Цю позицію підтримують і деякі інші фахівці в галузі професійної підготовки (Д. Бертрам, Р. Курц), додаючи наступне: природу компетенції слід вбачати у здатності особистості переносити наявну модель поведінки з одного завдання на інше.

Державно-правові явища, до яких відноситься і правова компетенція, можливо осягнути лише в комплексі. Як доводить практика, усвідомлення зазначеного слугує запобіганню правового невігластва і правового нігілізму, які притаманні частині сучасної студентської молоді. Дослідниками (Б. Андрусишин, А. Гуз) установлено, що на етапі допрофесійної підготовки молоді в окреслених питаннях вище правового виховання краще спиратися на певні принципи, а саме: поєднання переконання з примусом, єдності прав і обов’язків, принципу законності.

Зауважимо, що будь-яка компетентність особистості є віддзеркаленням її уявлень про власні компетенції, вміння використовувати можливості кожної з них. Не є винятком і правова компетентність, де репрезентовані «інструментальні» («знання», «вміння») та «термінальні» («досягнення», «відповідальність») компетенції. Отже, цей різновид компетентності студента «вибудовується» на базі використання відповідних знань, умінь, досвіду, наявних її цінностей і життєвої позиції щодо означеної сфери майбутньої професійної діяльності. Правова компетентність як особистісно-правова якість інтегрує не лише відповідні компетенції, але й ставлення особистості до сфери майбутньої професійної діяльності. Як і будь-яка інша якість, вона може мати вияв на нижчих порогах сформованості рівень «властивості», «якості», а на найвищому порозі – «особливості» особистості.

Виходячи з установленого в науці уявлення про поелементний склад будь-якої якості (Л. Кочетков), тобто «сутність», «зв’язок з іншими елементами», «спрямованість», «дієвість», «ставлення людини до цієї якості», ми й розуміємо правову компетенцію як складне, цілісне й інтегроване утворення. Спираючись на результати аналізу наукового фонду з проблематики компетентнісного підходу, ми дійшли висновку, що правова компетенція є не лише однією з інтегративних стосовно особистості студента, а й виступає інваріантною характеристикою, тобто неодмінною у смислі обов’язковості, вагомості, постійності. У згорнутому вигляді ця компетенція може бути конкретизована через такі параметри результативності, як-от: «знати», «вміти», «досягати», «відповідати».

Зауважимо на такому: аналіз довідкових джерел, а також спеціальних досліджень із проблематики діяльності особистості (М. Каган, З. Калмикова, Н. Кузьміна, О. Леонтьєв, С. Смирнов, В. Шадриков) дає підстави вважати, що здебільшого це поняття вживається у значенні «праця», «робота», «активність», «поведінка». Одиницею аналізу діяльності, за О. Леонтьєвим, є дія. Щодо успіху діяльності, то, як стверджує С. Рубінштейн, він залежить від знань, умінь особистості та мотивації. Викладене має принципове значення для нашого дослідження, оскільки містить відповіді на суттєві питання, зокрема, пов’язані з психологічною площиною осмислення діяльності, її базових характеристик (предметність і суб’єктність). Наприклад, на думку М. Костицького, при аналізі виконання особистістю професійних функцій, у процесі вивчення внутрішнього плану поведінки особистості в державно-правовій системі саме категорія діяльності є основною.

На молодших курсах навчання студентів у вищій школі принципово важливими є педагогічні зусилля, що спрямовані, по-перше, на усвідомлення майбутніми фахівцями вагомості свого соціально-професійного призначення, по-друге, на вироблення позитивно-активного ставлення до обраного фаху; по-третє, на засвоєння гуманітарної ідеї захисту прав людини, що живить їх будь-яку за предметною специфікою майбутню професійну діяльність.

У нашому досвіді правової освіти майбутніх фахівців-гуманітаріїв розгорталася ідея поглиблення правової освіченості студентів у регулятивній функції права, вироблення у них активної громадянської позиції в правовій сфері. Шляхами реалізації окресленої ідеї слугували: заснування студентської соціально-правової студії «Феміда», впровадження елективних курсів з актуальної для студентів вищої школи правової тематики, ініціювання створення майбутніми фахівцями-гуманітаріями власного портфоліо «Мій юридичний порадник».

Студентська соціально-правова студія «Феміда» виконувала науково-дослідну, освітню, правовиховну, просвітницьку, соціальну, юридичну функції. Тут поглиблювалась правова освіта студентів через утвердження положення про те, що умовою юридичної безпеки є правова захищеність, вдосконалювались уміння майбутніх фахівців з правових позицій оцінювати суспільні події, використовувати в своїй роботі чинні нормативно-правові акти, розробляти проекти місцевих нормативно-правових актів, подавати звернення громадян (пропозиції, зауваження, заяви, клопотання, скарги) до державних органів та органів місцевого самоврядування, надавати соціально-правові послуги та юридичні консультації, організовувати актуальні для студентської молоді правопросвітницькі заходи. Зокрема, проведення таких заходів: тренінгів (наприклад, з тематики «Школа з прав молоді»), круглих столів (наприклад, «Адвокація – ефективна технологія лобіювання забезпечення прав молоді в Україні»), інтерактивних семінарів (наприклад, «Практичне право: технологія проведення моніторингу з прав людини»), громадських слухань та обговорень (наприклад, «Про стан дотримання та захисту прав і свобод дітей та молоді в місті»), майстер-класів (наприклад, «Правовий проект: основні етапи розробки та реалізації в системі правового виховання студентів»), віртуальних правових консультацій через спеціально створені профільні сайти (наприклад, «Правові механізми захисту від насильства в сім’ї») тощо. На базі соціально-правової студії «Феміда» широко використовувалася практика організації студентських тематичних навчально-методичних конференцій (наприклад, «Концепція права в розрізі різних філософських шкіл», «Сучасна правнича наука про спеціальні права», «Розвиток освітянського права України: проблеми та перспективи»). Такий підхід, як ми спостерігали, сприяє результативному формуванню у студентів міждисциплінарного знання щодо соціально-правової дійсності та понятійно-категоріальних вимірів права.

Зауважимо, що досить продуктивними виявилися елективні курси з точки зору підвищення правової компетенції студентів. Через упровадження елективних курсів досягалася двоєдина мета: поглиблювалась обізнаність студентів з актуальних правових питань й вироблялося розуміння ними того, що права особи неможливо захищати лише з посиланням на відповідні правові документи. Наприклад, у межах варіативної частини навчання майбутніх фахівцям запропоновано для вільного вибору елективний навчальний курс правового спрямування «Правові основи захисту дітей та молоді». Конкретизуємо деякі навчальні модулі, що складають зміст означеного елективного курсу, а саме: модуль «Сучасні концепції та підходи до захисту прав дітей та молоді» (в рамках котрого студенти ознайомлюються з еволюцією, розвитком понять, концепцій та підходів до прав дітей та молоді, їх обґрунтуванням та реалізацією у світі); модуль «Міжнародні та національні документи у сфері прав дітей та молоді» (в межах якого студенти вивчають не тільки чинну міжнародну та національну нормативно-правову базу, але й актуальні законопроекти Верховної Ради України у сфері прав дітей та молоді); модуль «Міжнародні та національні механізми захисту прав дітей та молоді» (яким передбачено ознайомлення з особливостями практичної реалізації та дії ефективних міжнародних, національних механізмів захисту прав, законних інтересів дітей і молоді, зокрема ознайомлення з юридичними процедурами звернення до Європейського суду з прав людини та прийнятими рішеннями стосовно відповідних заяв, стратегією і тактикою провадження у цивільних, кримінальних справах в Україні, передовим досвідом апробації моделей процесу посередництва в контексті забезпечення прав дітей та молоді, інноваційної діяльності інституцій омбудсменів, уповноважених з прав дітей та молоді, втілення практики адвокації (едвокасі), громадського представництва, лобіювання прав, законних інтересів дітей та молоді); модуль «Моніторинг прав дітей та молоді» (в ньому особливу увагу приділено вивченню методології проведення моніторингу, громадської оцінки правозахисних організацій щодо державної політики у сфері прав дітей та молоді в Україні, дотримання прав людини та основоположних свобод, наприклад, свободи від жорстокої поведінки та приниження людської гідності в школах-інтернатах); модуль «Організаційно-правові засади функціонування ювенальної юстиції» (ним передбачено ознайомлення не тільки зі своєрідністю теоретичних аспектів функціонування ювенальної юстиції, ролі ювенальної юстиції у механізмі попередження злочинності, пріоритетним розвитком ювенальних судів, особливостями провадження у справах неповнолітніх, але й зі змістом успішного досвіду запровадження пілотних проектів реформування судової системи в контексті апробації базових елементів ювенальної юстиції в Україні), модуль «Актуальні проблеми захисту дітей та молоді» (в межах якого студенти вивчають стратегії діяльності міжнародних організацій щодо ефективного розв’язання соціально-правових проблем, захисту прав і законних інтересів дітей та молоді в світі, сучасний стан забезпечення дотримання прав дітей та молоді в Україні, проблеми дієвості механізму реалізації прав дітей та молоді (міжнародний та національний контексти), ефективні практики та продуктивні моделі правозахисної діяльності щодо дітей та молоді в Україні).

Додамо, що в межах елективних навчальних дисциплін, які спрямовані на поглиблення суто правової освіти майбутніх фахівців, студенти вивчають правові основи та особливості діяльності професійних юридичних громадських організацій, правозахисних організацій в Україні.

Обізнаність майбутнього фахівця у діяльності правозахисних організацій є одним із важливих факторів поглиблення його правової компетенції. Цей фактор є специфічним, оскільки має своєрідний вплив, що спостерігається за двома параметрами: як за змістом, спрямованістю, так і за функціональною роллю у громадсько-юридичній потужності фахівця. Відомо, що правозахисні організації є недержавними, неприбутковими, а їх діяльність здійснюється здебільшого у таких напрямках: поширення інформації про права людини, ефективні засоби правового виховання; аналіз стану з правами людини у певному соціумі; безпосередній захист прав людини в конкретних випадках; забезпечення громадського розслідування фактів порушення прав людини державними органами тощо.

Правозахисні організації спрямовують свою діяльність на захист громадянських (особистісних) прав людини (так званих «прав першого покоління») – на справедливий суд, на рівність перед законом, на захист від рабства, на життя тощо.

Не менш виразним напрямком зусиль цих організацій виступає захист політичних прав людини, тобто право на участь в управлінні (обирати і бути обраними в органи державної влади та органи місцевого самоврядування), на свободу мирних зібрань тощо. До того ж у просторі діяльності вітчизняних правозахисних організацій перебувають і так звані «права другого покоління» – закріплені в Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про соціальні, економічні та культурні права, Європейській соціальній хартії. Йдеться про право на ефективний соціальний захист, пенсійне забезпечення, соціальну допомогу людям з обмеженими можливостями, соціальним сиротам тощо.

У практиці викладання основ правничої науки через правові навчальні курси вищого закладу освіти та відповідні навчальні модулі інтегрованих і елективних курсів досить широко використано таку основну ідею: вияв інтелектуальних ініціатив студентів у соціально-правовій сфері регіону має стати провідним критерієм сформованості правової компетенції фахівця. Виходячи зі структурно-компонентного уявлення про цей феномен, чи не найпродуктивнішою виявилася практика занурення майбутніх фахівців у проектну діяльність шляхом залучення до активної участі у розробці та реалізації правозахисних проектів.

Практико-дієвий компонент правової свідомості майбутніх фахівців формується під впливом усіх ланок навчально-виховного процесу вищої школи, проте найбільш суттєвим цей вплив виявляється у період неперервного та ознайомлюючого різновидів їх практики. Наприклад, майбутні фахівці проходили практику у відповідних відділах органах внутрішніх справ, управліннях юстиції, службах у справах дітей, центрах соціальних служб для сімей, дітей та молоді тощо. В нашому досвіді домінантою педагогічних зусиль у цьому відношенні виступало спрямування й збагачення правовиховного потенціалу соціуму. При цьому у процесі організації правореалізаційної, правозахисної діяльності студентів-практикантів ми намагались забезпечити важливішу передумову – забезпечити активність в ній майбутнього фахівця. Йдеться, за П. Гальперіним, про «орієнтовану основу дій» через усвідомлене здійснення означеної діяльності, розвиток мотивації та стимулювання вияву самостійності особистості [1]. Студенти також залучалися до професійного, науково-виробничого стажування на волонтерських засадах у ролі помічників адвоката, депутата, мера, судді, юрисконсульта тощо. Таким чином, видається за можливе збагатити практико-орієнтоване навчання майбутніх фахівців-гуманітаріїв.

Своєрідність процесу формування правової компетенції студентів полягає у досягненні надпредметного і міжпредметного характеру соціально-правових знань, актуалізації усіх аспектів їх застосування (зокрема, через занурення у проектну діяльність), посилення контекстності навчання студентів (завдяки специфічності завдань фахової практики, науково-виробничого стажування студентів).

У контексті нашої експериментальної програми ініціювалося створення майбутнім фахівцем власного портфоліо «Мій юридичний порадник». Дослідники (В. Загвоздкін, Т. Кошманова, Т. Новікова, О. Прутченко, О. Федотова) розглядають ідею портфоліо як один із елементів модернізації сучасної освіти. Нам видається, що безсумнівні переваги цього елементу полягають у «портфоліо-процесі», тобто він осмислюється не просто як підхід до оцінювання навчальних досягнень тих, хто навчається, а як важливий «поточний продукт навчальних досягнень особистості».
Огляд наукових джерел з проблематики портфоліо засвідчує, що в різні історичні періоди минулого століття застосування окресленого елементу мало на меті різні завдання: систематизація продуктів навчально-пізнавальної діяльності особистості, альтернатива оцінки, інструмент процесу її просування у навчанні тощо.

У нашому ж досвіді ідея портфоліо розгорталась у контексті вироблення майбутнім фахівцем власної стратегії набуття правової компетенції. Конкретизуємо її основні риси:

• портфоліо розцінювалося як засіб створення навчально-пізнавального середовища, що актуалізує вияв інтелектуальної ініціативи студента у вимірі правовиховної проблематики (відповідно до вироблених нами організаційно-методичних орієнтирів щодо послідовності роботи зі складання портфоліо, його основний зміст має демонструвати «все, на що ти здатний»);
• мається на увазі ефективний шлях, що дозволяє в режимі діалогу «захистити» власну позицію відносно актуальних соціально-правових проблем, спираючись на документальну аргументацію набутої точки зору;
• портфоліо виступає змістовим підґрунтям презентації студентом навчально-професійних результатів, їх інтерпретації, де ключового значення набуває вияв особистісно-професійної самоефективності;
• «мій портфоліо» за змістом і формою є віддзеркаленням «Я-концепції», засобом розвитку рефлексії;
• портфоліо набуває ознак методу аутентичного оцінювання через систематизацію суто фахової інформації, чим слугує виявом наявних у студента соціально-правових знань, умінь і навичок у ситуації, максимально наближеній до реалій професійної діяльності.

Домінуючим напрямом педагогічного спрямування і структурного, і змістового аспектів роботи, зокрема майбутнього фахівця-гуманітарія, щодо створення портфоліо було окреслення таких доцільних «укрупнених одиниць – блоків» фіксації, накопичення та оцінки власних зусиль, як-от: правова культура; ініціювання соціально-правових дій, заходів тощо; особистісно-професійні якості, з-поміж яких є правова компетенція; когнітивний блок (правова самоосвіта); участь у тренінгах, проектах із правозахисної тематики, нагороди. Отже, у нашому досвіді портфоліо студента набувало специфічних функцій: самопрезентації, самопроектування динаміки власної правової компетенції, додаткової інформації про рейтинг студента у межах академічної групи.

Перспективи подальшого наукового пошуку ми пов’язуємо з активізацією правопросвітницької роботи серед студентів з опорою на найновітніші інформаційні ресурси.

Література

1. Гальперин П. Психология как объективная наука: Избранные психологические труды [текст] / П. Гальперин; [А. Подольский (ред.)]; РАО, Московский психолого-социальный институт. – М., Воронеж: МПСИ; «МОДЭК», 2003. – 479 с.
2. Правознавство [текст]: практикум / за заг. ред. С. Тимченка, Т. Коломоєць. – Суми : ВТД «Університетська книга», 2007. – 219 с.
3. Самбор М. Інтерес у праві: поняття, сутність, структура [текст] / М. Самбор // Право України. – 2006. – №1. – С. 116-119.
4. Юров А. Введение в концепцию прав человека [текст] / А. Юров. – М.: Международная школа по правам человека, 2008. – 62 с.
5. Woodruffe C. What is meant by a competency [text] // Boam, R., Sparrow, P. (eds). Designing and Achieving Competency: A Competency Approach to Developing People and Organizations. – London: McGraw-Hill, 1992. – p. 17.

© Я. В. Кичук, 2010.