Портал засновано за підтримки Донецького обласного благодійного Фонду сприяння освітнім інтелектуальним інвестиціям (свідоцтво про Держреєстрацію № 402, видане 04.11.2008 р. Головним управлінням юстиції у Донецькій області, свідоцтво про Держреєстрацію серія А00 № 729147, видане 11.11.2008 р. Слов'янським міськвиконкомом). Портал зареєстровано Держкомітетом з інформатизації України 16.10.2009 р. (лист № 1737/05-09) як електронний інформаційний ресурс.
УКР
РУС
 
Г. І. ЧИРКОВА. ФІЛОСОФІЯ ПРОСВІТНИЦТВА У СІМЕЙНОМУ ВИХОВАННІ НІМЕЧЧИНИ
 
  Версия для печати

ВХІД             Реєстрація

ПЕДАГОГІЧНІ ВИДАННЯ / е-журнал «Педагогічна наука: історія, теорія, практика, тенденції розвитку» / Архів номерів / Випуск №2 [2008] / Г. І. Чиркова. Філософія просвітництва у сімейному вихованні Німеччини

УДК 371

Г. І. Чиркова

ФІЛОСОФІЯ ПРОСВІТНИЦТВА У СІМЕЙНОМУ ВИХОВАННІ НІМЕЧЧИНИ

Анотація. У статті проаналізовано вплив філософської думки епохи Просвітництва на сімейне виховання у Німеччині.
Ключові слова: філософія, сім'я, виховання, Німеччина, просвітництво

Інтеграція і створення єдиного освітнього простору на засадах гуманізму та демократизму потребують вивчення загальноєвропейського педагогічного досвіду, частину якого складає сімейне виховання. У цьому контексті на особливу увагу дослідників заслуговують позитивні надбання німецької педагогіки, яка впродовж століть формувалась і розвивалась у традиціях гуманізму. Загальнотеоретичний та порівняльно-педагогічний аналіз генези проблеми сімейного виховання у Німеччині та впливу філософських ідей на його розвиток, зокрема, у часи Просвітництва, безсумнівно, сприятиме збагаченню українського інтелектуально-освітнього потенціалу.

Широко відомим загалу є той факт, що філософські ідеї ще з часів античності здійснюють безпосередній вплив на усі прояви людського існування. Педагогіка завжди була відображенням провідних філософських тенденцій, які стосувались як виховання дитини у навчальних закладах, так і її спілкування з батьками. Питання впливу філософських ідей на сімейне виховання досліджували В.Бєзрогов, А.Джуринський, А.Духавнєва, Л.Мошкова, І.Огородникова, Л.Столяренко. Відомим німецьким дослідником процесу становлення педагогічної думки під впливом філософії є Ф.Гофман. У своїй роботі «Мудрість виховання» він провів аналіз усіх етапів становлення педагогічної науки, та особливу увагу звертав на виховний потенціал родини. Огляд історичного процесу розвитку сімейного виховання у Німеччині був здійснений у роботах «Дитинство. Історія культури» (автори – Р.Штаудт та Ґ. Фольц); «Дитинство та суспільство» (Е.Еріксон); «Друге народження. Про виховання у повсякденному житті» (Г.Нойнер). Вивчення цих теоретичних праць уможливило проведення дослідження з обраної теми.

З огляду на необхідність системного підходу до вивчення досвіду провідних країн світу з питань сімейного виховання і з урахуванням проведення аналізу особливостей виховання дітей у німецьких родинах в епоху Середньовіччя, ставимо за мету визначити, який вплив на сімейне виховання Німеччини здійснювали філософські ідеї у часи Просвітництва.

Просвітництво — широка ідейна течія, яка відображала антифеодальні, антиабсолютистські настрої освіченої частини населення у другій половині XVII —XVIII століття. Представники цієї течії (вчені, філософи, письменники) вважали метою суспільства людське щастя, вони були прихильниками теорії природного права. Просвітники мали широкий світогляд, в якому виділялися концепція освіченого абсолютизму, ідея цінності людини, критика церкви, патріотизм, осуд експлуатації людини людиною, утвердження самосвідомості й самоцінності особи.

Загальний науково-технічний прогрес, поштовхом до якого стала Тридцятирічна війна, вимагав елементарних знань навіть від робітників нижчого класу, що породило підвищення інтересу до проблем виховання і освіти. На жаль, політична ситуація у Німеччині в цей час не сприяла стрімкому розвиткові науки. Роздрібненість німецької нації, війна з Францією не тільки знищили цілі села й навіть міста, зменшили роль країни на європейській арені, а й позначились на зниженні інтересу до вивчення процесу виховання, вивели на перший план проблеми повсякденного життя. Та все ж окремі землі (Баварія, Ганновер, Бранденбург, Саксонія) стали тогочасними центрами Просвітництва, де позитивно сприймались критичне мислення, досліди та пошуки у науці [1, с. 111].

Зведення людини до пізнання, насамперед, теоретичного, спричинило появу численних концепцій, які гарантували світові появу через декілька років нової моделі людини – спроможну мислити, критикувати, незалежну у своїх поглядах. Спроби запропонувати своє бачення нового світу і науки зокрема зробили: Ф.Бекон у праці «Органон», Р.Декарт – у «Роздумах про метод», Б.Спіноза - у «Етиці»; поширення набули «Імперія влади» Б.Паскаля, «Нові досліди про людський розум» Г.Лейбніца, «Філософські принципи матерії та духу» Д.Дідро.

Я.Коменський, автор теоретичних праць з проблем навчання й виховання дітей («Материнська школа», «Велика дидактика», «Пансофічна школа»), здійснив значний внесок у педагогіку Просвітництва та проголосив повне розуміння, волю, діяльність виховання як основні складові педагогічного процесу. Новим для часу його творчості був принцип природо- відповідності у вихованні, що виходив з визнання природної рівності людей, адже всі вони наділені однаковою природою, в рівній мірі потребують якомога повного розумового і морального розвитку, який стане у нагоді людству. У своїй «Великій дидактиці» чеський вчений виклав основні принципи свого розуміння виховання: до навчання треба приступати своєчасно; у освіті йти від великого до малого, від легшого до складнішого; не треба намагатись вивчити надмірну кількість матеріалу; в усьому потрібно рухатися вперед і не поспішаючи [2, с. 59]. Крім теоретичного обґрунтування єдиної шкільної системи та класно-урочної форми навчання, Я.А.Коменський, працюючи в університетах Німеччини, приділяв багато уваги вивченню процесу навчання і виховання у нерозривній єдності. Так, у «Нарисі материнської школи» великий чеський педагог-демократ рекомендує створити книжку для керівництва батькам і школам, щоб вони добре знали свої обов'язки. Вона мала містити докладно описане все те, чого треба навчати в дитинстві і якими способами, словосполученнями слів і жестами треба це упроваджувати дітям. Вирішальна роль матері й батька у перші роки життя малюка беззаперечна, бо саме батьки знають окремі особливості фізичного і психічного розвитку своєї дитини, тому ця перша освіта має бути віддана на їх розсудливість [3, с. 145]. Ця книга, яка була однією з перших спроб теоретичного підходу до вивчення сімейного виховання, укріплювала взаємозв'язок між школою та батьками, які переслідували спільну освітню мету – формування моральності людини.

Разом із загальним розвитком освітньої діяльності вперше постає питання теоретичного підходу до сімейного виховання. Так, французький історик Ф.Ерієс вважав, що до XVII ст. у європейському суспільстві не існувало концепції дитинства, то ж до цього часу важко говорити про сімейне виховання як науку. Нові часи та епоха Просвітництва внесли зміни у ставлення до дитини, головне завдання у вихованні якої тепер визначалось так: підготувати дитину до співпраці з дорослими [4, с. 13]. Звісно, щоб гідно це зробити, треба володіти ґрунтовними знаннями з педагогіки, психології дитини, мати навички спілкування з нею. Період з XVII – по XVIII ст. характеризується виникненням одразу кількох теорій, які б могли сприяти вихованню дитини у дусі епохи. Це праці Дж.Локка, Я.Коменського, І.Песталоцці, та, насамперед, це робота Ж.-Ж.Руссо «Еміль, або про виховання».

Суттю педагогічної концепції відомого французького мислителя є теорія природного вільного виховання у відповідності з законами фізичного, розумового і морального розвитку дітей. Неоднозначними, але у дусі часу, є його думки стосовно завдань у вихованні: щодо виховання хлопчиків Ж.-Ж.Руссо висловив багато ідей, а от щодо дівчаток філософ дотримувався традиційної думки: необхідно піклуватись про їх фізичний та естетичний розвиток, але не більше того. Не дивлячись на такі розбіжності, представник французького Просвітництва наголошував на важливості сімейного виховання, особливо материнського, у процесі розвитку дитини: «До тебе звертаюсь я, ніжна і обачна мати. Плекай, зрощуй молоду рослину перш, ніж вона вмре; настане день, коли її плоди будуть тобі втіхою. Утворюй з самого початку огорожу навколо душі твоєї дитини; інший може намітити її обвід, але тільки тобі належить поставити її» [5, с. 209]. Ідеї Ж.-Ж. Руссо щодо виховання дитини і сьогодні знаходять безліч прихильників.

Видатний швейцарський педагог-мислитель Й.Г.Песталоцці також торкався питань сімейного виховання. Вирішальну роль матері та виховання, яке вона здійснює на початку становлення її як особистості, він відобразив у «Лебединій пісні»: «Вплив материнської сили та приязні природно розвиває в немовляті сліди любові і віри, і одночасно здатний підготувати і зміцнити благотворний вплив батьківської сили, братерського почуття, і, таким чином, поступово поширити почуття любові і довіри на все сімейне життя. Виходячи з любові до матері, дитина під керівництвом своєї матері поступово переходить від фізичної довіри та любові до любові і довіри до людей, а від них – до чистого почуття істинної християнської любові» [6, с. 308]. Отже, значення матері у сімейному вихованні дитини, на думку Песталоцці, є вирішальним у процесі становлення її як особистості.

Можна стверджувати, що гуманістичні переконання філософів Просвітництва позитивно відобразились на процесі розвитку європейського сімейного виховання завдяки встановленню акцентів на важливості участі матері й батька, а не найнятої прислуги, у перші роки життя малюків.

Сімейне виховання Німеччини у цей період не надто відрізняється від попередньої епохи Середньовіччя. Набуває поширення використання послуг гувернерів. Звичайно ними були молоді люди з шкільною освітою або дівчата з бідних родин, які заробляли таким чином кошти на існування. Звісно, роль батьків у вихованні дитини зменшувалась. Крім того, у аристократичному середовищі існувало правило, за яким діти від'їжджали на декілька років з рідної домівки для навчання у пансіонатах. Філософами засуджувались ці тенденції. Так, Ж.-Ж.Руссо вважав антигуманною відірваність дитини від дому та батьків. Взагалі, для сімейного виховання цих років характерно поєднання ніжності, ласки і одночасно привчання до терпіння. Ф.Фенелон, представник французького Просвітництва, вважав, що авторитарність у вихованні недопустима, дитина повинна відчувати теплоту від своїх рідних, але й надмірного захоплення нею не треба, адже це сприяє появі егоїзму у малюка [7, с. 182].

Устрій німецької родини залишався патріархальним; діти отримували виховання залежно від касти, до якої прираховували їх батьків. Так, як більшість майстерень знаходилось безпосередньо у домі їх господарів, вихованням дитини займались усі члени родини, включаючи і помічників підприємця. У бідних сім'ях малеча допомагала дорослим у полі. Однак необхідним для всіх становиться вміння читати й писати [4, с. 19]. Релігійне виховання все ще відігравало велику роль у становленні майбутнього громадянина Німеччини.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напряму. Спираючись на результати проведеного аналізу, можна зробити висновки, що сімейне виховання Німеччини у період з XVII – по XVIII ст. реалізовувалось батьками під впливом філософських ідей Просвітництва: з огляду на загальний науковий прогрес цієї культурної епохи вперше були зроблені спроби теоретизації сімейного виховання; за основу виховання дитини прогресивними німецькими родинами були взяті принципи природного виховання у відповідності з законами фізики, розумового і морального розвитку дитини; намітилась тенденція до домашнього навчання дітей і поступової відмови від довгострокового виховання малюків у віддалених монастирях, проте, спроба компетентно підійти до виховання дітей за допомогою гувернера зменшило роль матері й батька у цьому процесі.

Отже, можна стверджувати, що аналіз впливу ідей епохи Просвітництва на сімейне виховання Європи взагалі та Німеччини зокрема наблизила нас ще на один крок до розв'язання питання людського феномену, запропонувавши світові звернути увагу на психологічно виправдані шляхи навчання і виховання, які б сприяли більш легкому пізнанню дійсності. Наступне дослідження виховання дітей у німецьких родинах може бути здійсненим з урахуванням ідей Нового та Новітнього часу.

Література

  1. Tatsachen uber Deutschland. - Frankfurt a. M. : Societats -Verlag, 1997. - 568 S.
  2. Staudt R. Die Kindheit. Eine Kulturgeschichte / R. Staudt, G.Voltz. - Frankfurt a. M. : Insel Verlag, 1979. – 260 S.
  3. Джуринский А.Н. История педагогики: Учеб. пособие для студ.педвузов.- М. : Гуманит. изд.центр ВЛАДОС, 2000. – 432 с.
  4. Коменский Я.А. Великая дидактика // Педагогическое наследие. – М., 1988. – С.6 - 104.
  5. Коменський Я.А. Велика дидактика // Історія зарубіжної педагогіки. Хрестоматія: Навчальний посібник / Заг.ред. Є.І.Коваленко. – Київ, Центр навчальної літератури, 2006. – С.101 - 155.
  6. Руссо Ж.-Ж. Еміль, або про виховання // Історія зарубіжної педагогіки. Хрестоматія: Навчальний посібник / Заг.ред. Є.І.Коваленко. – Київ, Центр навчальної літератури, 2006. – С.209 - 276.
  7. Песталоцці Й. Лебедина пісня // Історія зарубіжної педагогіки. Хрестоматія: Навчальний посібник / Заг.ред. Є.І.Коваленко. – Київ, Центр навчальної літератури, 2006. – С.301 - 316.
© Г. І. Чиркова, 2008.
Рейтинг DVK WebDev разработка сайта: «DVK WebDev»